Дело пономарей — Официальный сайт
Facebook seo Twitter seo Subscribe

No Duress? Telling Details in the Zaporizhya Church Bomb Case

Так же статья опубликована на сайте:

newsper.net — За Дело Пономарей взялся Международный комитет защиты прав человека в Украине

*  *  *


Halya Coynash

The case of three young men tried over the bomb which exploded in the Svyato-Prokovsk Church, Zaporizhya on 28 July 2010 continues to cause grave concern. The following excerpts from the first interrogations of two of the three young men give some idea why.

All three defendants have retracted their confessions and assert that they were made under physical and psychological pressure, including beatings, threats, some combined with menacing behaviour: the two brothers have both recounted being held without food or water (during a 40 degree Celsius heat wave) and not allowed to sleep.

Anton wrote four quite different confessions.

The first two official psychological assessments found that the men gave their evidence under severe psychological pressure. The judge then ordered a third assessment from an institute with equal authority. That found no psychological pressure.

No attempt has ever been made to avoid using the defendant’s full names: Anton Kharytonov (b/ 1985) and his elder brother Serhiy Dyomin (b. 1977; Yevhen Fedorchenko (b/ 1966). For ease in English, they are referred to by first names only.

The explosion occurred in the afternoon of 28 July 2010. Early the next afternoon, Anton, in the company of his mother, sat in a park talking to a Security Service Officer for a couple of hours about the Church, internal conflicts, gossip etc. The officer left, thanking them for their information.

That evening President Yanukovych was televised demanding that the crime be solved within the week and being promised by the head of police that this would be done.

On 30 July a police car arrived and took Anton and his mother to the police station. This was supposedly so that Anton could look at a photo.

They arrived at the police station at around 10.30 a.m. and were led to different places. Olha Dyomina only saw her son late in the evening.

Their arrival at the police station was not registered. No suggestion was given that Anton had been detained, and his mother therefore took no measures to call a lawyer.

The lawyers, who largely just sit passively through the interrogations, were provided by the police. Anton was advised by his to “confess” and then they’d “sought it out” in court.

The first official interrogation thus took place around 14 hours after Anton arrived at the police station, with no lawyer representing his interests.

Anton has learning difficulties and would seem to have been cruelly ridiculed during the day, as well as placed under various forms of pressure.

The officers were “unable to remember” why, during the interrogation, it can be seen that the pockets of his trousers have been cut out. Anton says that the forms of intimidation used included threats to cut off his genitals.

The first two psychological assessments found that Anton had been largely asked closed, and very often, leading questions.

First Interrogation of Anton Kharytonov, 30 July 2010 (the words in italic and round brackets are those spoken by the female investigator)

[Beginning of video footage: 23 hours, 55 minutes]

1. (Do you have a computer at home?) no

2. (So you don’t use the Internet?) I don’t use the Internet. (right) ….

3. (Anton have you had a good think, have you just now told me everything that you know?) I need to think now.

4. (or should I give you a moment to think?) Maybe I can remember something else?

5. (I’d just like to so to speak remind you again that we’re not simply having a chat, isn’t that right?) yes

6. (you understand, I just want to remind you once again that a sincere confession and remorse will somehow soften your guilty, that’s the first thing, and secondly, there’ll be a completely different attitude to you already during the investigation if you talk with me and sort of tell me everything openly?) well, I didn’t blow up the church

7. (but who blew it up?) I didn’t blow up the church

8. (who blew it up??) (for some reason I believe you that you didn’t blow it up) I didn’t blow it up.

9. (well, it seems to me that you know who did it) no, well I can make all kinds of guesses

10. (and without guessing ?) well definitely I can’t

11. (well it seems to me that you know мне кажется вы знаете) (let’s take a break for a minute, I’ll go and take a tablet) can I go with you?

[break in the taping OO hours, 40 minutes]

[The “minute” lasted over half an hour]

Video cassette replaced, taping resumed at 1 hour 15 minutes

1. (Anton, I still want to return to my question and I’m really asking you again. So, I’m reminding you of your rights, duties, and I’m reminding you once again about the norms of the article that soften and I’m asking you the question: do you know anything about the crime committed and who committed it, and how it was committed?) who committed and how кто совершил и как совершил [psychologist notes that he is speaking in a quiet voice]] (well?) … well, a week before I met with Vasya, on Tuesday, and he showed in a packet, well this, what do you call it … device, , I told him not to, you shouldn’t do that, that will end badly, you shouldn’t do that, take it away, take it anywhere, give it up.

2. (you mean you met Vasya by chance in Amstore?) not in Amstore, we met

The account of how Anton met “Vasya” with a plastic bag, and the “fireworks” he planned for the church goes on for some time. Anton has particular difficulty when asked what the bag contained, but most questions are answered in a very vague and uncertain manner. He mentions the diminutive forms of some of Vasya’s friends;

34 (well and what relation do they have to the explosive device?) I think yes, they don’t have any relation to the explosive.

35 (Who does?) well, I don’t know his other friends, … these pyrotechnics

36 (so he has pyrotechnic friends?) well, there probably is somebody.

37 ((there probably is somebody yes?) so says, somebody did it [the psychologist notes that the tone of his voice lowers considerably]

The interrogator then asks how long they spoke, and about contact after the explosion. He didn’t meet him after it, hasn’t seen him.

She asks what he thought about the explosion, remembering this conversation I week earlier.

He says: “Well, somehow, you know, I’d forgotten about that time, I thought, anything could have happened, maybe something at the market had exploded, maybe in the church something had exploded”

The interrogator again asks with apparent incredulity how he could have forgotten, then whether they had spoken that day. He uses the same words as hers, saying that they hadn’t.

She asks “on the telephone” and he replies that “on the telephone in the evening he rang me”.

Most of what he says is prompted by the interrogator, and sometimes nonsense, for example, saying that Vasya smiled, though this was supposedly a telephone conversation.

Vasya, whose home he has never been to, is, he says, 16 years old.

The psychologist’s comment is in square brackets and in bold].

75 – 89 on the transcript

75 (Has your testimony been given voluntarily?) …. [during a long pause he longs around, especially to where there should be a lawyer] well, I don’t know, probably voluntarily

76 (what does probably mean, you told me now, what, did I drag you by the tongue?) no, you didn’t drag me by the tongue, so voluntary (voluntary)

77 (So the video recording of the investigative activity will now be stopped, I want to ask you a question, when Vasily showed you the explosive device, did you understand that his joke, intention to explode the device in the church could end badly for members of the congregations and … people who served in the church?) No, I didn’t understand that to the end because, well I sort of hoped that he wouldn’t do it, that commonsense would somehow win out and … it wouldn’t come to such a thing, someone can or I will stop it or somebody else (I understand).

The interrogator asks the lawyer provided by the investigator if he has no

questions. The man has none. She is noted by the psychologist as raising her

voice as Anton continues to say “I guess” (on this occasion having been asked if

he has any comments about the interrogation.

A day later, a second interrogation held at night begins with Anton being asked what else he has to tell them. He answers: “I want to inform, well say a sincere confession that I am sort of guilty of this incident”.

He says that he placed the packet with the bomb in the church but that his brother, Serhiy, made it, although it was all his plan which he did not “to the end reveal” to his brother.

The interrogation is very long, and reasonably incoherent.

The confession does not in fact match the final indictment, nor do any of the FOUR which Anton made during this period before lawyers representing his and Serhiy’s interests appeared (from September 2010).

Serhiy Dyomin had been held in custody for even longer — from the evening of 30 July — before his first interrogation on 1 August 2010

He alleges that he was severely beaten, placed under psychological pressure, and also deprived of food, drink and sleep.

The available material includes an investigative experiment where Serhiy tries to explain how he supposedly prepared the explosive device. Explosives experts so totally pulled this to pieces and said that he simply would not have had the knowledge to make the bomb which actually exploded. The version was therefore changed to one where Serhiy “bought the device from an unidentified person”.

Until December 2010 the indictment included both versions.

During the first minutes of the interrogation, Serhiy is asked about his education, work and interests.

The questions then turn to Anton and why he stopped serving as sacristan at the Svyato-Pokrovsk Church. He says that there was some kind of conflict because the management changed, but says that he knew no more details. He asserts that Anton began working with his mother who sells coffee and tea, and that he forgot all about the church.

Suddenly he is asked to say what he knows about the events of 28 July 2010. He asks if the interrogator is talking about the bomb, and when asked to say what he knows says… I know that I put together the explosive device … my brother brought it to the church… set it up and there was an explosion.

Serhiy’s “confession” is, as mentioned, at odds with the facts and with the final indictment. He claims to have found the information on making the bomb on the Internet, but can’t remember the sites.

The transcripts of all these interrogations can be translated if necessary. Serhiy, together with the others, has retracted his confessions. Why would a person “confess” to a crime that even the prosecution is not accusing him of anymore if he was not placed under duress? And if, as he alleges, the first confession was beaten out of him, is there any reason to believe that the confession to “buying the bomb of an unidentified person” is not?

This case abounds in unanswered questions, discrepancies and irregularities which unfortunately the court has consistently tried not to notice.

Статья взята с сайта: www.khpg.org
Автор статьи: Halya Coynash

9th Янв 2013

2 комментария к “No Duress? Telling Details in the Zaporizhya Church Bomb Case”

  1. Володимир Лесик:

    Випадок трьох молодих людей намагалися за бомбу, яка вибухнула в Свято-Prokovsk Церкви, Запоріжжя 28 липня 2010 продовжує викликати серйозну заклопотаність. Наступні уривки з першого допиту двох із трьох молодих людей, дають деяке уявлення, чому.

    Всі троє обвинувачених відмовилися від своїх зізнань і стверджувати, що вони були зроблені під фізичним і психологічним тиском, включаючи побиття, погрози, деякі в поєднанні з загрозливим поведінкою: два брати і розповів проводиться без їжі і води (при 40 градусах за Цельсієм спеки ) і не давали спати.

    Антон написав чотири зовсім різних конфесій.

    Перші два офіційних психологічні оцінки показали, що люди віддали свої дані під важким психологічним тиском. Тоді суддя наказав Третя оцінка з інституту з рівними повноваженнями. Це знайшло ніякого психологічного тиску.

    Ніяка спроба ніколи не було зроблено, щоб уникнути використання імен і прізвищ відповідача. Антон Харитонов (б / 1985) і його старший брат Сергій Дьомін (р. 1977; Євген Федорченко (б / 1966) Для зручності на англійській мові, вони називаються по Тільки імена.

    Вибух стався в другій половині дня 28 липня 2010 року. Рано вранці наступного дня, Антон, у компанії своєї матері, сидів у парку розмовляв зі співробітником Служби безпеки протягом декількох годин про Церкву, внутрішні конфлікти, плітки і т.д. офіцер пішов, подякувавши їм за інформацію.

    У той же вечір президент Янукович по телебаченню, вимагаючи, щоб злочин бути вирішена протягом тижня і обіцяють глави поліції, що це буде зроблено.

    30 липня поліцейський автомобіль прибув і взяв Антона і його матері в міліцію. Це був, мовляв, так, що Антон міг дивитися на фото.

    Вони прибули в поліцейську ділянку в районі 10.30 і вели в різні місця. Ольга Дьоміна тільки побачила свого сина пізно ввечері.

    Їх прибуття до міліції не було зареєстровано. Не було запропоновано, враховуючи, що Антон був затриманий, а його мати тому вжив жодних заходів, щоб зателефонувати адвокату.

    Адвокати, які в значній мірі просто сидіти пасивно через допити, були надані поліцією. Антон порадив його «зізнатися», а потім вони «шукали його» в суді.

    Перший допит офіційний Таким чином, відбулося близько 14 годин після Антон прибув у поліцейський відділок, без адвоката, що представляє його інтереси.

    Антон труднощі в навчанні і, здавалося б, були безжально висміювали протягом дня, а також під різні форми тиску.

    Офіцери були «не в змозі пригадати» чому під час допиту, можна помітити, що кишені його штанів були вирізані. Антон каже, що форми залякування використовувалися включені загрози відрізати його геніталії.

    Перші дві психологічні оцінки показали, що Антон був в значній мірі запитав закриті, і дуже часто, навідних питань.

    Перший допит Антон Харитонов, 30 липня 2010 (слова курсивом і круглі дужки ті, на яких говорять жінки слідчого)

    [Початок відеоматеріали: 23 годин, 55 хвилини]

    1. (Чи є у вас вдома комп’ютер?) Немає

    2. (Так ви не використовуєте Інтернет?) Я не використовую Інтернет. (Праворуч) ….

    3. (Антон у вас були хороші думаю, ви зараз сказали мені все, що ви знаєте?) Мені потрібно думати зараз.

    4. (Або я повинен дати вам час, щоб подумати?) Може бути, я пам’ятаю щось інше?

    5. (Я просто хотів, щоб так сказати ще раз нагадати, що ми не просто поговорити, чи не так?) Да

    6. (Ви розумієте, я просто хочу нагадати вам ще раз, що щиросердне зізнання та каяття буде якось пом’якшити винен, що це перше, а по-друге, там буде зовсім інше ставлення до вас вже в ході слідства, якщо ви поговорите з Мені і в деякому роді розповісти мені все відкрито?) ну, я не підірвати церкву

    7. (Але які підірвали його?) Я не підірвати церкву

    8. (Які підірвали його?) (Чомусь я вірю, що ви не підірвати його) я не підірвати.

    9. (Ну, мені здається, що ви знаєте, хто це зробив) не, ну я можу зробити всі види здогадки

    10. (І не вгадав?) І, безумовно, я не можу

    11. (А мені здається, що ви знаєте, мені здається ви знаєте) (давайте перерву на хвилину, я піду і прийняти таблетку) я можу піти з тобою?

    [Перерва в запису на плівку годин OO, 40 хвилин]

    [«Хвилина» тривала більше півгодини]

    Відео касета замінена на стрічку поновлюється в 1 годину 15 хвилин

    1. (Антон, я все ще хочу повернутися до мого запитання, і я дуже прошу вас ще раз. Отже, я нагадую вам про ваші права, обов’язки, і я нагадую вам ще раз про норми статті, які пом’якшують і Я прошу вас питання: чи знаєте ви що-небудь про вчинений злочин і хто його вчинив, і як воно було вчинене), хто здійснив і як хто вчинив і як скоїв [Психолог зазначає, що він говорить тихим голосом]] (а?) … ну, за тиждень до Я зустрівся з Васею, у вівторок, і він показав у пакеті, а це, як ви це називаєте … Пристрій, я сказав йому не робити цього, ви не повинні робити, , яка закінчиться погано, ви не повинні робити, що відібрати її, взяти його в будь-якому місці, відмовитися від нього.

    2. (Значить, ви зустрілися Вася випадково в Amstore?) Не в Amstore, ми зустрілися

    Опис того, як Антон зустрів «Вася» з пластиковим пакетом, і «феєрверк» він планував для церкви триває протягом деякого часу. Антон має особливу трудність, коли його запитали, що сумці, але більшість питань відповів дуже розпливчастим і невизначеним чином. Він згадує крихітних форм деяких з друзів Васі;

    34 (ну і яке відношення вони мають до вибуховим пристроєм?) Я думаю, що так, вони не мають ніякого відношення до вибуховою речовиною.

    35 (Хто?) Ну, я не знаю інших його друзів, … ці піротехніки

    36 (так він піротехнічних друзі?) Ну, там, ймовірно, кимось.

    37 ((там, ймовірно, хтось та?) Так говорить, хто це зробив [Психолог зазначає, що тон його голосу значно знижує]

    Слідчий запитує, як довго вони говорили, і про контактні після вибуху. Він не зустрітися з ним після того, як, не бачив.

    Вона запитує, що він думає про вибух, згадуючи цю розмову я тижнем раніше.

    Він говорить: «Ну, якось, знаєте, я забула про той час, я думав, все, що могло б статися, може бути, щось на ринку вибухнула, може бути, в церкві щось вибухнуло»

    Слідчий знову питає з явним недовір’ям, як він міг забути, чи то вони говорили в той день. Він використовує ті ж слова, як у неї, кажучи, що вони не мали.

    Вона запитує: «по телефону», і він відповідає, що «по телефону увечері він зателефонував мені».

    Майже все, що він говорить, викликаний слідчим, а іноді і дурості, наприклад, говорив, що Вася посміхнувся, хоча це було нібито телефонних розмов.

    Вася, чий будинок він ніколи не був, це, за його словами, 16 років.

    Коментар психолога полягає у квадратні дужки і виділені жирним шрифтом].

    75 — 89 по стенограмі

    75 (у вашій свідчення були дані добровільно?) …. [Під час довгої паузи він жадає навколо, особливо там, де повинна бути адвокатом] Ну, я не знаю, напевно, добровільно

    76 (яке, ймовірно, означає, ви сказали мені зараз, що, я тягнути тебе за язик?) Ні, ви не тягти мене за язик, так що добровільна (добровільні)

    77 (так відеозапис розшукової діяльності тепер буде зупинена, я хочу задати вам питання, коли Василь показав вам вибуховий пристрій, ти зрозумів, що його жарти, намір підірвати пристрій в церкві може погано скінчитися для Члени громади і … людей, які служили в церкві?) Ні, я не розумію, що до кінця тому що, ну я, звичайно, сподівалася, що він не буде робити цього, що здоровий глузд якимось чином перемогти і … Wouldn ‘т прийти до такої речі, хтось може або я не зупинить його або хтось ще (я так розумію).

    Слідчий запитує адвокат надаються слідчого, якщо він не має

    питання. Людина не має. Вона зазначила психолог, як підвищення її

    Голос, як Антон продовжує говорити «я думаю» (на цей раз будучи запитав,

    Він має будь-які коментарі з приводу допиту.

    Через день, другий допит відбудеться в ніч починається з Антоном запитують, що він ще повинен їм сказати. Він відповідає: «Я хочу, щоб інформувати, а сказати щире визнання, що я начебто винних у цьому інциденті».

    Він говорить, що він поклав пакет з бомбою в церкву, але що його брат, Сергій, зробив це, хоча це було все його план, який він не «до кінця розкрити» його брат.

    Допит дуже довго, і досить нескладне.

    Визнання фактично не відповідають остаточне обвинувальний висновок, і не будь-який з чотирьох якому Антон протягом цього періоду, перш ніж адвокати, що представляють його інтереси і Сергій з’явилися (з вересня 2010).

    Сергій Дьомін був під вартою протягом ще довше — з вечора 30 липня — до його першого допиту 1 серпня 2010

    Він стверджує, що він був жорстоко побитий, поміщений під психологічним тиском, а також позбавлення їжі, пиття і сну.

    Наявний матеріал включає в себе слідчий експеримент, в якому Сергій намагається пояснити, як він нібито підготував вибуховий пристрій. Вибухові речовини експерти так повністю впоралися з цим на шматки і сказав, що він просто не мав би знань, щоб зробити бомбу, яка вибухнула на самом деле. Версія була змінена таким чином, щоб той, де Сергій «купив пристрій від невстановленої особи».

    До грудня 2010 року обвинувальний висновок включені обидві версії.

    У першому протоколі допиту, Сергій запитують про його освіту, роботу та інтересами.

    Питання, то звертатися до Антона і чому він зупинився, яка виступає в якості паламаря у Свято-Покровській церкві. Він каже, що там був якийсь конфлікт, тому що управління змінилося, але говорить, що він не знав подробиці. Він стверджує, що Антон почав працювати з його матір’ю, яка продає каву і чай, і що він забув про церкви.

    Раптом він запитав сказати, що він знає про події 28 липня 2010 року. Він запитує, якщо слідчий говорить про бомбу, а коли його попросили сказати, що він знає, говорить … Я знаю, що я зібрав вибуховий пристрій … мій брат привів його в церкву … встановити його і стався вибух.

    «Визнання» Сергій є, як уже згадувалося, не в ладах з фактами і з остаточним обвинуваченням. Він стверджує, що знайшов інформацію з виготовлення бомби в Інтернеті, але не можу згадати сайтів.

    Стенограми всіх цих допитів може бути переведена в разі потреби. Сергій, разом з іншими, відмовився від своїх зізнань. Чому людина «зізнатися» в скоєнні злочину, що навіть звинувачення не звинувачуючи його більше, якби він не був поміщений під примусом? І якщо, як він стверджує, перше визнання, був вибитий з його словами, немає ніяких підстав вважати, що визнання «купувати бомби невстановленої особи» не є?

    Цей випадок рясніє невирішених питань, суперечностей і порушень, які, на жаль, суд послідовно намагалися не помічати.

  2. Александр Шацкий:

    Почти 10 лет я был прокурором-криминалистом прокуратуры Запорожской области (1985-1995 г.г.). В Советском Союзе нас называли элитой следствия. Основная наша задача — оказание методической и практической помощи следователям прокуратуры в раскрытии преступлений. Если помните, убийства были подследствены органам прокуратуры. У летчиков есть такая команда -делай как я. Как можно учить следователя? Только личным примером. Поэтому все наиболее важные следственные действия (осмотр места происшествия, допросы потерпевших, очевидцев, обыска, очные ставки, допрос подозреваемого, воспроизведение обстановки и обстоятельств события) выполнял я. За 10 лет сотни раскрытых наиболее тяжких, резонансных преступлений. Требование тех лет, что ни один невиновный не должен быть наказаным — это не просто лозунг. Каких-либо тайн в раскрытии преступлений для меня нет. При этом, пыток, физического насилия не было. В конце 80-х Оноприенко совершил свое первое убийство — на трассе Симферополь-Москва убил 5 жителей Сумской области, сжег трупы и завладел автомобилем. Преступление могло быть раскрыто с осмотра МП, но из-за непрофессиональных действий милиции преступник скрылся. Тогда начальника УВД заставили раскрывать это преступление. Пошли массовые нарушения социалистической законности. Милиция и прокуратура разделилась. Нашлось достаточно много порядочных сотрудников этих структур, которые выступили против беззакония, вплоть до обращения в ЦК КПСС. В результате — непричастные к этому преступлению не были осуждены за это убийство. Но следственно-оперативная группа занималась не раскрытием преступления, а попыткой навесить ответственность за это на других. Тем временем Оноприенко продолжал убивать. Мне дико слышать вказивки о 25-30% оправдательных приговоров. Ни один НЕВИНОВНЫЙ не должен быть привлечен к уголовной обветственности. Взрыв церкви — резонансное преступление для Запорожья, довольно таки «спокойного» даже для лихихх 90-х. Поэтому, и мой интерес к этому делу. Есть своя версия кому это было выгодно. А то, что ребята не причастны к этому преступлению — это давно понятно даже простым запорожцам. С уважением А. Шацкий

Написать ответ

Все права защищены © 2011-2015 Дело пономарей — Официальный сайт
Кто затыкает ухо свое от вопля бедного, тот и сам будет вопить, - и не будет услышан