Дело пономарей — Официальный сайт
Facebook seo Twitter seo Subscribe
seo
seo
seo

Володимир Лесик

Скільки б не намагалась ПР переконувати суспільство в тому, що до влади прийшла команда професіоналів, яка наведе в державі порядок, поборе корупцію, і зробить все для того щоб в нашій державі не порушувалися права і свободи громадян, факти з якими доводиться зіштовхуватись кожного дня вказують на протилежне. Особисто мені, як правозахиснику боляче бачити те, що відбувається в системі кримінального судочинства України. Розмірковуючи на цю тему, можна було б згадати і про справи Тимошенко з Луценком, але більшість наших журналістів тільки те і роблять, що пишуть про VIP- персон, доля інших громадян їм взагалі не цікава. До речі саме таке ставлення українських журналістів до даної проблеми і розв’язує руки міліції, прокуратурі, суддям. Саме тому на сьогоднішній день ми маємо тисячі кримінальних справ в яких громадяни України під тиском катувань, шантажу та інших незаконних методів впливу обмовляють себе, та як у 37-му, зізнаються в тому чого ніколи не робили. Тотально порушуються процесуальні та конституційні норми закону; відбувається нагла і безсоромна фабрикація справ. Саме тому силові структури та суди без всякого остраху виконують замовлення, які отримують чи то з Адміністрації Президента, чи від якоїсь іншої державної чи приватної установи. Щоб не бути голослівним коротенько розповім вам історію декількох кримінальних справ.

Справа Сергія Костакова, якого 1 грудня 2010 року затримали під час акцій Податкового майдану і звинувачують за ч.2 ст.296 КК ( хуліганство). Начебто Сергій, перекриваючи вулицю Інститутська з групою невідомих людей, з хуліганських міркувань поламав дзеркало на автомобілі Шкода «Октавія». У матеріалах справи є оперативне відео, де чітко видно, що коли невідомий ламає дзеркало у даного автомобіля, Костаков стоїть від місця скоєння злочину метрів за три і, зрозуміло, даного злочину скоїти ніяк не міг. Слідчі, які розслідували дану справу, прокуратура, яка підтримує звинувачення в суді, та суддя Тарасюк, яка розглядає дану справу, вважають , що відео не є доказом того , що Сергій не скоював злочин, який йому інкримінують.

Не менш цікава ситуація по тому ж таки Податковому майдану – кримінальна справа по пошкодженню гранітного покриття за ч.1 ст.194 КК. Харківського журналіста Ігоря Гаркавенка звинуватили в тому, що він з сімома іншими активістами Податкового майдану в ніч з 21 на 22 листопада 2010 року встановлював намети в м. Києві і навмисно за попередньою з ними змовою нищив власність територіальної громади. Насправді ж, Ігор в даний час знаходився в Харкові, а до столиці України прибув лише 25 листопада. Вся справа переповнена подібними прикладами і, щоб переказати весь її абсурд, не вистачить паперу.

Не можу не згадати про судилище, яке відбувається в м. Запоріжжя. 28 липня 2010 року там пролунав вибух у Свято – Покровському храмі УПЦ. Президент України публічно наказав Міністру Внутрішніх Справ Могильову протягом тижня розкрити цей злочин. Не порушуючи наказу патрона, протягом тижня «винних» у скоєнні даного злочину було знайдено. Це місцеві жителі Дьомін Сергій, Харитонов Антон, Федорченко Євген . Проти них порушено кримінальну справи за ч.1 ст. 263; ст. 178; ч.2 ст. 194; п.п. 5, 12 ч2 ст. 115 КК України. Доказова база по даній кримінальний справі складається з одних явок з повинною, яких аж по чотири на кожного підсудного. Коли експерти дійшли висновку, що обвинувачуваний Дьомін не міг самостійно виготовити вибуховий пристрій,в чому він «зізнався добровільно», наступного дня з’явилось інше « добровільне зізнання» про те , що даний вибуховий пристрій він купив. У кого, слідству встановити не вдалось. Цікаво, як людина, яка ніколи не мала ніяких стосунків з кримінальним світом знайшла вибухівку на базарі, а працівники міліції виявились безсилими.

Також хотілося б привернути увагу до кримінальної справи, порушеної проти журналіста Анатолія Шарія за ч.4 ст. 296 (хуліганство),це тобто за «грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом». Дану справу проти журналіста порушили за те, що Анатолій, перебуваючи в МакДональдсі зі своєю дружиною, був змушений вгамувати агресію набагато сильнішого нападника, який власне і вчиняв хуліганські дії по відношенню до його дружини. За допомогою пістолета з гумовими набоями, Шарій зробив два постріли у хулігана. Ні грубого порушення громадського порядку, ні будь-яких інших ознак статті 296 КК в діях Шарія вбачаю годі знайти. Але я задаю собі питання, навіщо існує ст. 27 Конституції України, як надає право громадянину захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань, що саме і відбувалось по відношенню до Анатолія та його дружини. В контексті цієї історії не може не навести інший випадок, який відбувся 9 травня 2011 року. Під час масових заходів людина, яка за словами місцевих політиків, має причетність до ПР, з хуліганських мотивів дістала пістолет з гумовими кулями і вистрілила в ногу одному з учасників даного заходу. За даним фактом кримінальну справу не порушено.

Не залежно від того, хто перебуває при владі, у цій державі триває тотальне беззаконня . Як я вже говорив, тисячі кримінальних справ порушуються проти безневинних і не менша кількість справ не порушується проти людей, які не лише стріляють гумовими кулями з хуліганських мотивів, але і чинять набагато тяжчі злочини. Вбивають людей, торгують наркотиками, розкрадають мільйони і мільярди. І саме страшне в усьому цьому,те що долю простого і чесного люду, який з ранку до вечора «вкалує» на полях, фабриках, заводах, тягає сто кілограмові баули, ризикує власним життям у шахтах, вирішують бандюки, які понатягали на себе погони і мантії. Ми живемо в державі, де право практично не працює. Існуючі закони розповсюджуються лише на обраних. Одним із них пробачаються всі злочини. Інші – на замовлення перших запроторять до в’язниці хочеш політика, хочеш журналіста, а хочеш і пару-другу тисяч для статистики. Коли стаття була майже готова, в Луганську в одному з місцевих барів син нардепа від ПР прилюдно поглумився над молодою дівчиною. Злочинець спокійно ходить на свободі, і, щоб там не наобіцяв Президент,й далі ходитиме. Особисто я не хочу жити в такій державі і робитиму все для того, щоб безневинні не сиділи в тюрмах, а ландики відповідали за скоєне.


З повагою,
Голова асоціації
Володимир Лесик
+38-067-506-53-29

seo
10th Июл 2011
Теги:
seo

2 комментария к “Роздуми про українське правосуддя”

  1. Сколько безвинных людей томятся по тюрьмам, по лагерям! Это очень страшно, но
    еще страшнее то, что на свободе разгуливают настоящие террористы, убийцы, и
    они находятся рядом с нами. Но истинные преступники — те, кто это умышленно
    допустил, они наделены неограниченной властью, потому. что прикрываются
    законом. Нацепили погоны, обвешались дубинками, наручниками, оружием — стали
    вне закона. хочу казню. хочу — милую ( за определенную мзду естественно ).
    Кто же остановит этот беспредел?! А пономари будут на свободе и очень скоро.

  2. истина:

    самое ужасное то, что все люди без исключения понимают, что живем мы в самой бесправной стране. Понимают, что прав тот у кого больше денег, и кто может лизать .з.. власти. Но когда же наступит момент нетерпения, когда люди поймут, что чужой беды не бывает, что и его собственный ребенок может стать жертвой милицейского беспредела. Ведь ни для кого не секрет, что всем заправляет милиция. Наших детей делают — наркоманами ( это главный бизнес милиции), проститутками (это то же крышует милиция) и т.д. весь «незакон» милицейский бизнес и все сходит с рук. Закрыли мальчишек без вины, кто ответит. И поверте, когда придет время отвечать за этот беспредел наши доблестные блюстители порядка будут вырывать друг у друга ручку, что бы успеть первому свалить вину на другого.

Написать ответ

seo
 
seo
Все права защищены © 2011-2015 Дело пономарей — Официальный сайт
Кто затыкает ухо свое от вопля бедного, тот и сам будет вопить, - и не будет услышан